Нововолинське Благочиння Володимир-Волинської єпархії УПЦ

с. Млинище Свято-Духівський храм

Млинище.

        Попередня назва Млиниська і походить від водяних млинів, що знаходилися на Бузі. Саме поселення розкинулося на похилому піщаному березі. Із-за багатьох провулків, де легко було заблукати, його йменували малою Варшавою. Серед сіл Надбужжя - одне з найбільших. У кінці 18 ст. тут нараховувалося 55 дворів, 528 мешканців (чоловіків - 278, жінок - 250), а після розкріпачення - 53 двори і 434 душі. На межі 19 і 20 ст.ст. за одними документами значилося 51 двір, 433 душі (чоловіків - 207, жінок - 226), за іншими - 59 дворів, 529 душ. Жили земствами, без пана. Землі мали на один ґрунт всього 9 гектарів. Зате сіножать була найкраща (Стависька, Оболонє - за Лежницею). Урочища: Березина, За горбами, Біля озера, Довге, Додаток, Середній додаток, Задня рука, Селниця, Рудачник, Широке, За магазином. Північніше села на піскових полях, у 30-х роках минулого століття Олександр Цинкаловський відкрив велике уранове цвинтарище бронзової доби. Знайдено 40 урн з перепаленими кістками, прикрасами з бронзи і зубами тварин, а також дві тілопальні урни летянського періоду.

        Теперішній цвинтар тричі розширяли. Найдавніший хрест з 1855р., а загальний, поставлений Власом Кириком, - 1904р. Багато пам’ятників повалено "першими совєтами" (1940р.).

        За царя у 1914 році воювали Кузьма Мисюра, Влас Гах, Радіон Гах, Наум Киричук, Степан Селедець, Данило Борисюк, Яким Божко, Омелян Пукля. А селяни, залишивши 12 сімей, виїхали в основному на курські, омські землі. Повернулися в роки громадянської розрухи, а Михайло  Манолюк і Данило Борисюк встигли ще повоювати в армії С.Петлюри.

        За Польщі значилося 640 гектарів землі. У 1929 році село зазнало лиха - згоріло 6 хат. Кращої долі за океаном поїхали шукати сім’ї Кузьми Киричука, Степана Міщука, Оксентія Киричука, Федора Леонюка.

        Хоча млинищани загалом жили бідово, але пісню любили від душі. Як заспівають - за кілометри чути було. Чого вартий був голос Марії Киричук. Тільки господарка стримала її від навчання у консерваторії, куди запрошували викладачі. Пізніше в ансамблі Чорноморського флоту виступав Григорій Божко.

        Лише на початку 1930-х рр. відкрилася школа. Вже тоді почали визрівати перші зерна науки, виростали свої вчителі: Михайло Ничипорук, Оксентій Киричук, Михайло Киричук, Микола Корзунюк. Останні двоє до того ще й закохалися в історію краю. Вони автори праць-книг, лауреати премії ім. А.Кримського. Під кінець тридцятих років у селі було 124 двори і 475 людей. А в чотирьох класах навчалося 84 дитини, через піввіку в одинадцяти - значно менше.

        Після 1937-го млинищани вирішили розходитися на хутори, але завадила Друга світова. Всі восьмеро, що мобілізувалися під біло-червоні знамена, повернулися живі-здорові. Тоді одними з кращих землеробів вважалися Захар Луцейко, Герасим Гах, Харитон Селедець, Влас Кравчук, Кузьма Мигас. У пошані були ковалі брати Семен і Петро Петровичі, шевці Яків Бобак, Панас Кислюк, Михайло Киричук, ткаля Парасковія Борисюк. А старостували свого часу Севастян Селедець, Улян Ничипорук, Наум Киричук, Андрій Бобак, Федір Луцейко, Павло Сасюк.

        Першим головою сільради за часів радянської влади став Григорій Гнатюк. За нього селяни відселялися на колонії аж під Луцьк - Городище, Лівонівка, Мар’янівка , Угринів, Коршів, Адамін, Юзефин, Скірче, Андріївка, Несвіч, Чаруків... Сім сімей там і залишилися, а решта вернулися вже за німецької окупації.

       Сосновий ліс біля Рудачника став свідком жахливого вбивства фашистами безвинних забужан - жидів, поляків. А 21.07.44р. в село без бою ввійшли радянські війська, збудували міст і наступного дня рушили далі. Згодом 90 сельчан пройшло фронтовими дорогами, 45 забрала клята війна.

       Осінь 46-го млинищани зустріли за два кілометри від старого села (примусове переселення). Дещо пізніше ця акція породила трагедію, але двоє сімей не зреклися давнього поселення, де ще до 1953р. несли службу вартові кордону.

       У період головами сільради, яка нараховувала 114 дворів - 450 жителів, ще були Михайло Іщук, Микита Чолак, Никифор Бобак, Варфоломій Гах, Микита Торчило. Господарями землі довго не довелося бути: у 1948р. створено артіль ім. Андрєєва (голова Василь Короваєнко), а весною 51-го влилися до колгоспу ім. Ілліча.

       Нове Млинище, де незабаром з’явилася початкова школа, бібліотека, клуб, магазин, медпункт, простягнулося 1,5 кілометровою вулицею. Два ставки в кінці села, що розділяли гай, хоч якось компенсували краєвид біля Бугу. Та у зв’язку між будівництвом за городами шахти №10 ставки перетворилися на відстійники. Правда тепер ходять і їздять по асфальту.